Редакція журналу «Зоря» в 1882р. оголосила великий конкурс на кращий історичний твір. І Франко вирішив узяти в ньому участь,і надана ним повість на конкурсі часопису "Зоря" у 1882р. здобула перше місце. Історична повість "Захар Беркут" мала на меті подати як "предмет живий, близький для сучасних інтересів" "давнє громадське життя нашої Русі". Написана вона протягом 1882р. після другого арешту І.Франка – ув’язнення в коломийській тюрмі.
Історична основа твору:
У 40-х рр.. ХІІІ ст.. монголо-татарські орди, очолювані онуком Чингісхана Батиєм, захопивши Київ, прямували через Карпати в Угорщину. Однак народ, що мешкав на території Галицько-Волинської Русі, чинив шалений опір.
Скупі відомості про ці події І.Франко взяв з Галицько-Волинського літопису. Там, де йому бракувало історичного матеріалу, письменник покладався на народні легенди й перекази.
Село Тухля, про яке пише Іван Якович, існує насправді. Воно розташоване недалеко від м. Стрия на Львівщині.. Але події, описані в повісті відбуваються не там, де сьогодні розташоване село, а «…у стін могутнього Зелеменя»(гора на північному сході від сучасної Тухлі, висота 1177м.)
Темою твору є розповідь про те, як волелюбний народ Руської землі боронив свою батьківщину від монголо-татарської навали
Ідея твору – возвеличення мужності, патріотизму, винахідливості, рішучості. Вміння долати перешкоди, засудження підступності, зради, жадібності, жаги до збагачення за рахунок інших.
Жанр твору – історична повість (епічний твір середнього розміру, в якому зображено як історичні події, особи, так і створені письменником художні образи протягом тривалого або важливого за подіями часу) Літературознавчий словник-дослідник подає таке трактування повісті: "Повість-епічний прозовий твір (рідше віршований), який характеризується однолінійним сюжетом, а за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття займає проміжне місце між романом та оповіданням. Крім обсягу, повість різниться від оповідання розгорнутішим сюжетом, більшою кількість другорядних персонажів, повнішою та глибшою їх характеристикою, наявністю описів. Розмежування повісті та роману менш виразне. Схожі вони за предметом зображення (життєві будні чи вагомі історичні події), засобами зображення, розкриттям характерів. Але повість охоплює менше коло проблем, коротший період із життя героя. Якщо в романі акцент робиться на розгортанні сюжету й розширенні коло проблем, то в повісті сюжет більш статичний: акцентується на глибшому аналізі одного чи кількох конфліктів, на описах. Як і в романі та оповіданні, велику роль у повісті відіграє голос автора або розповідача." [34;554].
Основним образом твору є образ Захара Беркута.Іван Франко всім своїм життям засвідчив, що любов до Батьківщини має проявлятися не у порожніх балачках, а в щоденній ненастанній праці. Таким був наш геній, таким є і головний герой його найкращої повісті - «Захар Беркут». Ми бачимо Захара Беркута уже дев’яностолітнім старцем, «сивим голубом», поважним вождем гірської громади. «Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази».
Як прожив своє життя Беркут? Чим заслужив повагу своєї і сусідських громад? Відповіддю можуть стати його слова: «Життя лиш доти має вартість, доки чоловік може допомагати іншим». Громада - ось що було найголовнішим у його житті. Бажаючи принести їй користь, ще змолоду задумав він навчитися лікувати рани і досяг свого. Повернувся Захар зі своєї чотирирічної подорожі іншою людиною: не тільки набув цінних знань лікарських, а ще й життєвого досвіду. Спостережливість і розум допомогли йому осягнути, що тільки громадська єдність врятує простих селян від рабства боярського і князівського. Талановитий ватажок розвиває зв’язки із сусідніми селами, дбає про дружні стосунки і практичну користь. Через це його поважають і йдуть за порадою люди з ближніх сіл. Захар - батько вісьмох синів, він виховав достойну зміну. Усі вони шановані люди, гідні свого вітця.
У найважчих випробуваннях Захар Беркут виявляє себе як мудрий, сміливий вождь. Він дає завдання громаді не відбити, а розбити монголів. І сам бере в цьому найактивнішу участь. Адже саме його осінила рятівна думка про затоплення монголів водами гірського потоку. Надзвичайну шляхетність і силу духу виявляє тухольський ватажок, коли довелося йому робити найважчий вибір - важити користь громади і життя свого найменшого сина. Як не важко було зробити це, але Захар чинить за велінням обов’язку, всіма силами тамуючи свій душевний біль. Не згоджується він і на брехню: «Беркути додержують свого слова навіть ворогові і зрадникові. Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця підступно пролитою кров’ю». У своєму передсмертному слові Захар Беркут передбачає, що ця біда - не остання. Він висловлює надію на кращі часи, коли люди пригадають давні порядки, відновлять їх, і то стане запорукою щасливого життя.
Протилежні суспільні інтереси, зокрема, тухольської громади і боярина Тугара Вовка, змальовані художньо. На першому плані тут – психологічне розкриття в розвитку подій, конфлікту "ідеальних по поніманню" характерів. Серед них вирізнено Беркута – батька, який у суспільному служінні зважився на найтяжчу жертву ("Нехай радше гине мій син, ніж задля нього має уйти хоч один ворог нашого краю..."). Таким же романтизованим патріотом Тухольщини є Максим – сміливий, спокійний і винахідливий, молодець на всю Верховину. Як ідеал жінки-товариша, відданої коханої розкривається Мирослава – захисниця рідного краю від ворога, а батька – від зради. Не одноплановий Тугар Вовк. Егоїст, він поєднав свавільність і моральне зіпсуття з лицарством (урятував Максима), батьківським почуттям. "Якщо Захар Беркут – символ народної мудрості, духовної рівноваги, послідовно громадської сміливості, носій народного досвіду, то Мирослава і Максим – уособлення ідеалу краси, хоробрості, вірності даному слову. Але герої ці не підносяться на котурни, не переростають вони і в легенду, а зберігають риси живих людей з притаманними їм пристрастями і слабостями. Їхні поривання, участь і значення в "давньому громадському житті нашої Русі" близькі "до сучасних інтересів".
Історико-героїчна повість сполучила реалістичне письмо з яскравими романтичними сторінками, натуралістичними описами ("манія вбивання" монголів у воді) та символікою образів – праведного бога-сонця, опікуна тухольців Сторожа. Символом "старого громадства", кращих рис українства став епічно величний Захар Беркут. Йому відкрите сумне майбутнє, коли народ буде слугою "забагів наїзників і їхнім робочим волом". Відродити народ має допомогти заповіт Беркута: "Жити в громадськім порядку...незламно стояти всі за одного, а один за всіх". Мова твору, індивідуалізована в устах персонажів, є помітно архаїзованою. При цьому старовинні слова подані в контексті, що прояснює їх значення.
Надихаюче!
ВідповістиВидалити