середа, 29 вересня 2010 р.

План роботи
кафедри філології
на 2010-2011н.р.


Методична проблема - впровадження інноваційних педагогічних технологій та їх роль у формуванні системи компетентністно-орієнтованої освіти»

Задачі
- Розробка, впровадження та апробація авторських освітніх програм з використанням інноваційних педагогічних та інформаційно-комунікаційних технологій
- Запровадження дистанційної освіти для індивідуального навчання учнів, підвищення освітнього рівня учасників навчально-виховного процесу.
- Залучення учнів і вихованців до науково-дослідної, пошукової, художньої, творчої, спортивної, суспільної роботи через участь у секціях Малої академії наук, в олімпіадах, конкурсах, турнірах з метою розвитку особистості
- Використання бази інформаційно-бібліотечного медіацентру для індивідуального навчання учнів, підвищення освітнього рівня учасників навчально-виховного процесу.
- створення умов для повноцінної методичної роботи педагогів кафедри;
- вирішення адміністративно-управлінських питань, пов’язаних з

пʼятниця, 25 грудня 2009 р.

Прислівник як частина мови

ПОНЯТТЯ ПРО ПРИСЛІВНИК
Прислівником називається незмінна самостійна частина мови. Вона виражає:
ознаки дії, коли залежить від дієслова або його форми — дієприслівника: злетіти (як?) раптом; повернувшись (куди?) додому. У реченні виступає обставиною;
ознаку іншої ознаки, коли залежить від прикметника, дієприкметника або іншого прислівника: надзвичайно цікавий, урочисто проголошений, занадто голосно. У реченні виступає обставиною;
ознаку предмета, коли залежить від іменника: вікно (яке?) навпроти; кава (яка?) по-турецьки. Виступає в реченні означенням.

Розряди прислівників за значенням

способу дії: як? яким способом? - повільно, знехотя
місця дії: де? куди? звідки? - поблизу, угору, здалеку
часу дії: коли? відколи? до яких пір? - щодня, здавна, довіки
причини дії: чому? з якої причини? - спросоння, згарячу, спересердя
мети дії: для чого? навіщо? з якою метою? - наперекір
міри й ступеня: скільки? наскільки? якою мірою? - надзвичайно, багато, надвоє

Окрему групу становлять прислівники, що виражають стан людини або природи (Тихо навкруги. У кімнаті тепло. Мені соромно), сприймання навколишнього (Видно наближення зими), ставлення до висловлюваного (Не можна перешкоджати; Потрібно зосередитись). Такі прислівники в реченні виступають головним чином присудком односкладного речення або його частиною у поєднанні з неозначеною формою дієслова.

СТУПЕНІ ПОРІВНЯННЯ ПРИСЛІВНИКІВ

Ступені порівняння мають тільки прислівники, утворені від якісних прикметників за допомогою суфіксів -о, -е (гарний — гарно, добрий — добре).

Ступенів порівняння є два — вищий і найвищий. Як і в прикметниках, форми ступенів порівняння прислівників вказують на більшу міру вияву названої ознаки. Порівняйте: розповісти докладно — розповісти докладніше — розповісти найдокладніше. Кожен зі ступенів порівняння має дві форми — просту і складену.

Проста форма вищого ступеня утворюється за допомогою суфіксів -ш-, -іш- та кінцевого прислівникового суфікса -е: веселіше, молодше.

Примітка
Якщо у прислівнику є суфікси -к-, -ок-, то під час творення форми вищого ступеня вони випадають і вживається суфікс -ш-: швидко –> швидше; глибоко — глибше.
Під час утворення прислівників вищого ступеня за допомогою суфікса -ш- відбуваються ті самі звукові зміни, що й у прикметниках: дорого — дорожче, близько — ближче, високо — вище.
Деякі прислівники вищого ступеня мають інші, ніж звичайні прислівники, корені:
погано — гірше,
добре — краще,
багато — більше,
мало — менше.
Значення вищої міри ознаки може посилюватись додаванням слів ще, трохи, значно, куди: ще сильніше, куди швидше.
Проста форма найвищого ступеня утворюється від форми вищого ступеня за допомогою префікса най-: сильніше— найсильніше, легше — найлегше.
Для підсилення можуть вживатися префікси як- і що-: якнайточніше, щонайкраще.
Складена форма ступенів порівняння прислівників утворюється додаванням до звичайного прислівника:
для вищого ступеня — слова більш, значення якого подібне до значення суфіксів -ш-, -іш- у простій формі (більш популярно, більш повно);
для найвищого ступеня — слова найбільш, значення якого тотожне значенням суфіксів -ш- або -іш- та префікса най- у простій формі (найбільш глибоко, найбільш зручно).
Завдяки такій близькості значень прості та складені форми ступенів порівняння прислівників є граматичними синонімами. Порівняйте:Найгрізніше мовчить гроза (Симоненко). — Найбільш грізно мовчить гроза.
Проте вживаються вони неоднаково: прості форми — загальновживані, складені — вживаються переважно в офіційно-діловому та науковому стилях: У стислому переказі зміст передається більш коротко, ніж у докладному. Найбільш повно правила орфографії викладено в "Українському правописі".
Примітка
Складені форми ступенів порівняння можуть вказувати і на міру ознаки, меншу від звичайної. Тоді вживаються слова менш і найменш:Менш гостро відбувалося обговорення другого питання (Із газети). Найменш докладно описано службові частини мови (Із рецензії).

Повість І.Я.Франка "Захар Беркут": історія публікації, історична основа твору

Редакція журналу «Зоря» в 1882р. оголосила великий конкурс на кращий історичний твір. І Франко вирішив узяти в ньому участь,і надана ним повість на конкурсі часопису "Зоря" у 1882р. здобула перше місце. Історична повість "Захар Беркут" мала на меті подати як "предмет живий, близький для сучасних інтересів" "давнє громадське життя нашої Русі". Написана вона протягом 1882р. після другого арешту І.Франка – ув’язнення в коломийській тюрмі.
Історична основа твору:
У 40-х рр.. ХІІІ ст.. монголо-татарські орди, очолювані онуком Чингісхана Батиєм, захопивши Київ, прямували через Карпати в Угорщину. Однак народ, що мешкав на території Галицько-Волинської Русі, чинив шалений опір.
Скупі відомості про ці події І.Франко взяв з Галицько-Волинського літопису. Там, де йому бракувало історичного матеріалу, письменник покладався на народні легенди й перекази.
Село Тухля, про яке пише Іван Якович, існує насправді. Воно розташоване недалеко від м. Стрия на Львівщині.. Але події, описані в повісті відбуваються не там, де сьогодні розташоване село, а «…у стін могутнього Зелеменя»(гора на північному сході від сучасної Тухлі, висота 1177м.)
Темою твору є розповідь про те, як волелюбний народ Руської землі боронив свою батьківщину від монголо-татарської навали
Ідея твору – возвеличення мужності, патріотизму, винахідливості, рішучості. Вміння долати перешкоди, засудження підступності, зради, жадібності, жаги до збагачення за рахунок інших.
Жанр твору – історична повість (епічний твір середнього розміру, в якому зображено як історичні події, особи, так і створені письменником художні образи протягом тривалого або важливого за подіями часу) Літературознавчий словник-дослідник подає таке трактування повісті: "Повість-епічний прозовий твір (рідше віршований), який характеризується однолінійним сюжетом, а за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття займає проміжне місце між романом та оповіданням. Крім обсягу, повість різниться від оповідання розгорнутішим сюжетом, більшою кількість другорядних персонажів, повнішою та глибшою їх характеристикою, наявністю описів. Розмежування повісті та роману менш виразне. Схожі вони за предметом зображення (життєві будні чи вагомі історичні події), засобами зображення, розкриттям характерів. Але повість охоплює менше коло проблем, коротший період із життя героя. Якщо в романі акцент робиться на розгортанні сюжету й розширенні коло проблем, то в повісті сюжет більш статичний: акцентується на глибшому аналізі одного чи кількох конфліктів, на описах. Як і в романі та оповіданні, велику роль у повісті відіграє голос автора або розповідача." [34;554].
Основним образом твору є образ Захара Беркута.Іван Франко всім своїм життям засвідчив, що любов до Батьківщини має проявлятися не у порожніх балачках, а в щоденній ненастанній праці. Таким був наш геній, таким є і головний герой його найкращої повісті - «Захар Беркут». Ми бачимо Захара Беркута уже дев’яностолітнім старцем, «сивим голубом», поважним вождем гірської громади. «Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази».
Як прожив своє життя Беркут? Чим заслужив повагу своєї і сусідських громад? Відповіддю можуть стати його слова: «Життя лиш доти має вартість, доки чоловік може допомагати іншим». Громада - ось що було найголовнішим у його житті. Бажаючи принести їй користь, ще змолоду задумав він навчитися лікувати рани і досяг свого. Повернувся Захар зі своєї чотирирічної подорожі іншою людиною: не тільки набув цінних знань лікарських, а ще й життєвого досвіду. Спостережливість і розум допомогли йому осягнути, що тільки громадська єдність врятує простих селян від рабства боярського і князівського. Талановитий ватажок розвиває зв’язки із сусідніми селами, дбає про дружні стосунки і практичну користь. Через це його поважають і йдуть за порадою люди з ближніх сіл. Захар - батько вісьмох синів, він виховав достойну зміну. Усі вони шановані люди, гідні свого вітця.
У найважчих випробуваннях Захар Беркут виявляє себе як мудрий, сміливий вождь. Він дає завдання громаді не відбити, а розбити монголів. І сам бере в цьому найактивнішу участь. Адже саме його осінила рятівна думка про затоплення монголів водами гірського потоку. Надзвичайну шляхетність і силу духу виявляє тухольський ватажок, коли довелося йому робити найважчий вибір - важити користь громади і життя свого найменшого сина. Як не важко було зробити це, але Захар чинить за велінням обов’язку, всіма силами тамуючи свій душевний біль. Не згоджується він і на брехню: «Беркути додержують свого слова навіть ворогові і зрадникові. Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця підступно пролитою кров’ю». У своєму передсмертному слові Захар Беркут передбачає, що ця біда - не остання. Він висловлює надію на кращі часи, коли люди пригадають давні порядки, відновлять їх, і то стане запорукою щасливого життя.
Протилежні суспільні інтереси, зокрема, тухольської громади і боярина Тугара Вовка, змальовані художньо. На першому плані тут – психологічне розкриття в розвитку подій, конфлікту "ідеальних по поніманню" характерів. Серед них вирізнено Беркута – батька, який у суспільному служінні зважився на найтяжчу жертву ("Нехай радше гине мій син, ніж задля нього має уйти хоч один ворог нашого краю..."). Таким же романтизованим патріотом Тухольщини є Максим – сміливий, спокійний і винахідливий, молодець на всю Верховину. Як ідеал жінки-товариша, відданої коханої розкривається Мирослава – захисниця рідного краю від ворога, а батька – від зради. Не одноплановий Тугар Вовк. Егоїст, він поєднав свавільність і моральне зіпсуття з лицарством (урятував Максима), батьківським почуттям. "Якщо Захар Беркут – символ народної мудрості, духовної рівноваги, послідовно громадської сміливості, носій народного досвіду, то Мирослава і Максим – уособлення ідеалу краси, хоробрості, вірності даному слову. Але герої ці не підносяться на котурни, не переростають вони і в легенду, а зберігають риси живих людей з притаманними їм пристрастями і слабостями. Їхні поривання, участь і значення в "давньому громадському житті нашої Русі" близькі "до сучасних інтересів".
Історико-героїчна повість сполучила реалістичне письмо з яскравими романтичними сторінками, натуралістичними описами ("манія вбивання" монголів у воді) та символікою образів – праведного бога-сонця, опікуна тухольців Сторожа. Символом "старого громадства", кращих рис українства став епічно величний Захар Беркут. Йому відкрите сумне майбутнє, коли народ буде слугою "забагів наїзників і їхнім робочим волом". Відродити народ має допомогти заповіт Беркута: "Жити в громадськім порядку...незламно стояти всі за одного, а один за всіх". Мова твору, індивідуалізована в устах персонажів, є помітно архаїзованою. При цьому старовинні слова подані в контексті, що прояснює їх значення.

четвер, 24 грудня 2009 р.